ІПК ДПС України № 4500/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК від 04.08.2026

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні зазначив, що Товариство, резидент України та платник податку на прибуток на загальних підставах, планує укласти договір з фізичною особою – громадянином та податковим резидентом Швейцарської Конфедерації (підтверджено сертифікатом податкового резидентства), який є єдиним Правовласником усіх майнових прав інтелектуальної власності на П’єсу авторства...., та не є податковим резидентом України.

Відповідно до умов Ліцензійного Договору про надання права на адаптацію та екранізацію П'єси на території України, Ліцензіар надає Товариству ексклюзивні права на аудіовізуальну адаптацію та екранізацію П'єси українською мовою на території України. Ліцензіат користується нижчезазначеними правами протягом 2,5 (два з половиною) роки з дати підписання Договору.

За цим Договором надаються наступні права: право адаптувати, модифікувати, перекладати або іншим чином перетворювати П'єсу на сценарій з метою створення Фільму; право на виробництво, режисуру та запис Фільму в будь-якому аудіовізуальному форматі; право на використання назви, імені автора, сюжету, персонажів та елементів П'єси в рекламних та маркетингових цілях, пов'язаних з Фільмом, включно з використанням уривків із П’єси або Фільму для створення рекламних матеріалів, включно з трейлерами, тизерами, кліпами та іншими рекламними матеріалами; право монтувати, скорочувати, змінювати та іншим чином редагувати Фільм; право на розповсюдження, демонстрацію та комерційне використання Фільму виключно українською мовою в: кінотеатрах та на кінофестивалях в Україні; на стрімінгових платформах, телебаченні, в соціальних мережах та цифрових ЗМІ в Україні.

Територія використання прав: Україна. Виключні майнові авторські права на П'єсу зберігаються за Правовласником. Право власності на об'єкт інтелектуальної власності не відчужується. За надання зазначених прав Ліцензіат сплачує Ліцензіару одноразову винагороду.

Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи є дохід, який виплачується фізичній особі – громадянину Швейцарської Конфедерації за надання права на аудіовізуальну адаптацію та використання п'єси, роялті у розумінні п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу?

2. Чи підлягає дохід, що виплачується нерезиденту – фізичній особі, оподаткуванню відповідно до п. 141.4 ст. 141 Кодексу як дохід нерезидента із джерелом походження з України?

3. Чи має Товариство право застосувати положення Конвенції між Урядом України та Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал (зі змінами до Конвенції див. в Протоколі ( ) від 24.01.2019 року), за умови надання нерезидентом довідки про податкове резидентство та підтвердження статусу бенефіціарного отримувача доходу, застосувати ставку податку, передбачену ст. 12 «Роялті» зазначеної Конвенції? Просимо роз’яснити та визначити точний розмір ставки податку, яка підлягає застосуванню.

4. Чи виникає у Товариства обов'язок утримувати податок з доходів нерезидента під час виплати винагороди фізичній особі – громадянину Швейцарської Конфедерації, та за якою ставкою?

5. Чи підлягають зазначені операції відображенню у додатку податкової накладної до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств?

6. Чи є об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до ст. 185 та 186 Кодексу, операція з виплати нерезиденту винагороди за надання за Ліцензійним договором права на використання об'єкта авторського права (П’єси) для створення та подальшого використання аудіовізуального твору (фільму), якщо право власності на об'єкт авторського права (П’єсу) та майнові права інтелектуальної власності на нього залишаються у нерезидента?

7. При виплаті роялті (доходу) нерезиденту (фізичній особі), що вказувати у графі 2 додатка 4ДФ до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, для податкових агентів, крім фізичних осіб – підприємців та/або осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (далі – Розрахунок ЮО) якщо нерезидент не має реєстраційного номера облікової картки платника податків (далі – РНОКПП) в Україні.

Відповідно до пунктів 5.1 - 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ). Відповідно до ст. 418 ЦКУ право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншим законом. Згідно зі ст. 420 ЦКУ до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать літературні та художні твори.

Відповідно до ст. 433 ЦКУ об’єктами авторського права є твори, а саме: 1) літературні та художні твори, зокрема, драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори.

Частиною першою ст. 424 ЦКУ встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Правила та умови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (у тому числі використання об’єкта права інтелектуальної власності) визначено главою 75 ЦКУ.

Статтею 1107 ЦКУ визначено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Частинами першою і третьою ст. 1108 ЦКУ встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності).

не має права використовувати об’єкт права інтелектуальної власності в іншій сфері, ніж визначено ліцензією на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання такого об’єкта у зазначеній сфері.

Частинами першою і другою ст. 1109 ЦКУ встановлено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Щодо першого та п’ятого питань

Відповідно до п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу роялті - це будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані: як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»); за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра); за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи; за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України; за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Враховуючи викладене, у разі, якщо умовами ліцензійного договору передбачено надання платнику податків права на використання об’єкта права інтелектуальної власності (у тому числі літературними та художніми творами) без можливості його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, то винагорода за надання такого права на використання літературних та художніх творів підпадає під визначення роялті.

Разом з цим, якщо виплата, яка здійснюється на підставі ліцензійного договору не відповідає умовам визначеним п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то такий дохід не може вважатись роялті.

Щодо другого питання

Згідно з положеннями п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку за ставками, визначеними ст. 141 Кодексу.

Для цілей п. 141.4 ст. 141 Кодексу під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміється, зокрема, дивіденди, які сплачуються резидентом (п.п. «б» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа – підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб'єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у пп. 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Згідно з п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу нерезиденти – це: а) іноземні компанії, організації, партнерства та інші об’єднання осіб, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, а також правові утворення без статусу юридичної особи, створені відповідно до законодавства іноземних держав або територій, які не є резидентами України, відповідно до положень цього Кодексу; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Підпунктами 133.2.1, 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу встановлено, що платниками податку на прибуток підприємств – нерезидентами є юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України; нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов’язок сплачувати податок у порядку, встановленому цим розділом.

Оскільки виконавець договору-нерезидент є фізичною особою, то його доходи не є об’єктом оподаткування згідно із п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу і не підлягають відображенню у Додатку ПН до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств.

Щодо третього питання

Відповідно до ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Положення Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал, підписаної 30.10.2000, яка була чинною в українсько-швейцарських податкових відносинах з 26.02.2002, із змінами, внесеними до неї відповідним Протоколом, ратифікованим Законом України № 105-IX від 18.09.2019, який набрав чинності 16.10.2020 (далі – Конвенція), застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції).

Відповідно до ст. 2 (Податки, на які поширюється Конвенція) «ця Конвенція поширюється на податки на доходи і на капітал, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів чи місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення» і поширюються на податки, одним із яких, зокрема в Україні, є «податок на доходи фізичних осіб».

«Ця Конвенція поширюється також на будь-які ідентичні або аналогічні по суті податки, які справляються кожною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції в доповнення або замість існуючих податків» (п. 4 ст. 2 Конвенції).

Згідно з п. 1 ст. 3 (Загальні визначення) Конвенції для цілей цієї Конвенції, якщо з контексту не випливає інше, термін «особа» означає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об’єднання осіб; термін «компанія» означає будь-яке корпоративне обʼєднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне обʼєднання. «При застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, буде мати те значення, яке він має за законодавством цієї Держави стосовно податків, на які поширюється ця Конвенція, якщо з контексту не випливає інше» (п. 2 ст. 3 Конвенції).

Критерії для визначення резиденції осіб, до яких застосовуються положення Конвенції, встановлено ст. 4 (Резидент) Конвенції, відповідно до п. 1 якої «для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місцеперебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію та включає таку Державу або будь-який її політико-адміністративний підрозділ чи місцевий орган влади.

Проте до цього терміну не відноситься будь-яка особа, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі стосовно доходів, отриманих тільки з джерел в цій Державі або капіталу, розташованого в ній».

Статтею 12 (Роялті) Конвенції визначено, зокрема: «1. Роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. 2. Однак такі роялті можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичним власником роялті є резидент іншої Договірної Держави, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 5 процентів від загальної суми роялті».

«Термін «роялті» при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування: a) за користування або за надання права використання будь-яких авторських прав на твори літератури або мистецтва (включаючи кінематографічні фільми і фільми або плівки для радіомовлення чи телебачення); і b) за користування або за надання права на використання будь-якого авторського права на наукову працю, патент, торгову марку, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за інформацію (ноу-хау) щодо промислового, комерційного або наукового досвіду» (п. 4 ст. 12 Конвенції).

Щодо визначення інших термінів, які використовуються у ст. 12 Конвенції, але самою Конвенцією не визначені, зокрема терміну «фактичний власник» роялті, то згідно з п. 2 ст. 3 Конвенції цей термін має, якщо з контексту не випливає інше, те значення, яке надається йому законодавством України стосовно оподаткування податками, на які поширюється дія цієї Конвенції, тобто Кодексом.

Таким чином, відповідно до положень ст. 12 Конвенції, якщо Україна є джерелом виплат доходу, який згідно з визначенням п. 4 ст. 12 Конвенції є «роялті», на користь особи, яка у розумінні Конвенції є резидентом Швейцарії та фактичним (бенефіціарним) власником отриманого доходу, то при виплаті таких роялті стягується податок за ставкою, вказаною у п. 2 ст. 12 Конвенції.

Щодо четвертого питання

Згідно з п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу.

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 Кодексу платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування фізичної особи – нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу).

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, визначено п. 170.10 ст. 170 Кодексу, відповідно до п.п. 170.10.1 якого доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом – юридичною особою або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів.

Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів (п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема: доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав, зокрема, інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі – роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу (п.п. 164.2.3 п. 164.2 ст. 164 Кодексу); інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Порядок оподаткування роялті визначено п. 170.3 ст. 170 Кодексу, відповідно до п.п. 170.3.1 якого роялті оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування дивідендів, визначеною п.п. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 Кодексу.

Ставка податку на доходи фізичних осіб для таких доходів становить 18 відсотків (п.п. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 Кодексу).

Крім того, об’єктом оподаткування військовим збором, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п 1 п.п 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п.п 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Враховуючи зазначене, дохід, який виплачується юридичною особою – резидентом на користь фізичної особи – нерезидента оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

При цьому така юридична особа зобов’язана виконати всі функції податкового агента, передбачені Кодексом, зокрема, в частині утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військового збору – 5 відсотків.

При цьому, якщо зазначений дохід у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, не підпадає під визначення роялті, то такий дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інший дохід з відповідним оподаткуванням.

Разом з цим, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 ст. 3 Кодексу).

Щодо шостого питання

Згідно з даними інформаційних систем ДПС, Товариство зареєстровано як платник ПДВ. Відносини щодо набуття, здійснення та захисту особистих немайнових та майнових авторських та/або суміжних прав, а також щодо прав особливого роду (sui generis), пов'язаних зі сферою авторського права та/або суміжних прав, регулюються Законом України від 01 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права» із змінами (далі – Закон № 2811). Відповідно до частин першої та третьої ст. 9 Закону № 2811 авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.

Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми (письмової, речової, електронної (цифрової) тощо).

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу. Згідно з п.п. «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Відповідно до п.п. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 Кодексу не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом. Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Місцем постачання послуг, зазначених у п. 186.3 ст. 186 Кодексу, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання.

До таких послуг, зокрема, належать надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць) (п.п. «а» п. 186.3 ст. 186 Кодексу). Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.31 ст. 186 Кодексу, є місце реєстрації постачальника (п. 186.4 ст. 186 Кодексу).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статях 180 і 208 Кодексу.

Так, згідно з п. 180.2 ст. 180 Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених ст. 2081 Кодексу.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм Кодексу і вказаних вище нормативно-правових актів, опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (ст. 4 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Отже, якщо зазначений у зверненні платіж не вважається роялті у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то такий платіж розцінюється як компенсація вартості послуг (зокрема, послуг з надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності (п’єси)), отриманих від нерезидента, операція з постачання яких підлягає оподаткуванню ПДВ в порядку, встановленому ст. 208 Кодексу.

Якщо зазначений у зверненні платіж у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, вважається роялті, то вказана операція не буде об’єктом оподаткування ПДВ.

Щодо сьомого питання

Згідно з п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Кодексу особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов’язані, зокрема, подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового місяця, крім податкових агентів, які є фізичними особами – підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, податковий Розрахунок ЮО, до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового Розрахунку ЮО, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, із змінами (далі – Порядок). Порядок заповнення показників Додатка 4 до Розрахунку ЮО визначений п. 4 розділу IV Порядку.

Так, графа 2 розділу I додатка 4ДФ до Розрахунку ЮО заповнюються відповідно до п.п. 2 п. 4 розділу IV Порядку, а саме: у графі 2 «Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта» рядка 06 розділу I «Персоніфіковані дані про суми нарахованого (виплаченого) на користь фізичних осіб доходу та нарахованих (перерахованих) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору» відображається РНОКПП (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), про яку надається інформація в Додатку 4 ДФ до Розрахунку ЮО.

Пунктом 63.5 ст. 63 Кодексу передбачено, що всі фізичні особи – платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (далі – ДРФО) у порядку, визначеному Кодексом Відповідно до п. 70.1 ст. 70 Кодексу центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде ДРФО.

До ДРФО вноситься, зокрема, інформація про осіб, які є: іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України, або набули статусу електронного резидента(е-резидента).

Пунктом 70.5 ст. 70 Кодексу та п. 1 розділу VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 (далі – Положення № 822), встановлено, що фізична особа – платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка фізичної особи – платника податків (далі – Облікова картка № 1ДР) та яка не включена до ДРФО, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу Облікову картку № 1ДР, яка є водночас заявою для реєстрації в ДРФО, та пред’явити документ, що посвідчує особу Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки № 1ДР документ, що посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою (після пред’явлення повертається) і копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).

Згідно з п. 3 розділу VII Положення № 822 Облікова картка № 1ДР може бути подана через представника за наявності документа, що посвідчує особу такого представника, та документа, що посвідчує особу довірителя, або його ксерокопії (з чітким зображенням), а також довіреності, засвідченої у нотаріальному порядку, на проведення реєстрації фізичної особи у ДРФО (після пред’явлення повертається) та її копії.

Для реєстрації іноземці та особи без громадянства додатково подають засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою документа, що посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства (після пред’явлення повертається) та копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).

Відповідно до п. 7 розділу ІII Положення № 822 іноземці, особи без громадянства, які проживають або перебувають за кордоном та не можуть прибути до відповідного контролюючого органу в Україні, у разі необхідності реєстрації/внесення змін до ДРФО та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у ДРФО, можуть надіслати поштою на адресу ДПС Облікову картку № 1ДР та ксерокопію з чітким зображенням документа, що посвідчує особу.

Підпис фізичної особи на Обліковій картці № 1ДР та довіреність на реєстрацію/внесення змін до ДРФО та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у ДРФО, повинні бути засвідчені у встановленому законодавством порядку.

При цьому документи, видані компетентними органами іноземної держави та складені іноземною мовою, повинні бути засвідчені в установленому законодавством України порядку та перекладені українською мовою, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з п. 8 розділу IIІ Положення № 822 іноземці та особи без громадянства подають документи до головних управлінь ДПС в областях та місті Києві. Документ, що засвідчує реєстрацію у ДРФО надається протягом трьох робочих днів з дня звернення фізичної особи, її представника до контролюючого органу (п. 8 розділу VII Положення № 822).

Відповідно до п. 70.9 ст. 70 ПКУ та п. 7 розділу VII Положення № 822 за зверненням фізичної особи, її представника контролюючий орган видає документ, що засвідчує реєстрацію у ДРФО (картка платника податків (додаток 3 до Положення № 822)), відповідно до порядку, визначеного Положенням № 822. У такому документі зазначається РНКОПП.

Отже, з метою реєстрації у ДРФО та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію у ДРФО, іноземець та особа без громадянства (його представник) може звернутися до відповідного контролюючого органу, подати Облікову картку № 1ДР, пред’являючи при цьому документ, що посвідчує особу (паспортний документ, що надає право на в’їзд або виїзд з держави і визнається Україною), та засвідчений в установленому законодавством порядку його перекладу українською мовою.

Таким чином, фізична особа – нерезидента у разі отримання доходу з території України зобов’язана отримати РНОКПП та подавати інформацію про РНОКПП юридичній особі, яка виплачує йому дохід. У разі ненадання фізичною особою – нерезидентом зазначених даних юридичній особі, документи, які свідчать про нарахування доходу у вигляді роялті, вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

При цьому згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб, наведених у додатку 2 до Порядку, доходи, наведені у вашому зверненні, відображаються під ознакою доходу: «103» – роялті, у тому числі одержувані спадкоємцями; «127» - інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.