ІПК ДПС України № 2625/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК від 06.05.2026

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо порядку відображення в обліку послуг на підставі акту виконаних робіт (наданих послуг), та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Як зазначено у звернені, Товариство здійснює діяльність у сфері надання ветеринарних послуг. З огляду на специфіку діяльності, оформлення та підписання актів виконаних робіт (наданих послуг) з кожним клієнтом є ускладненим або фактично неможливим.

З огляду на викладене, Товариство просить надати роз’яснення з наступних питань:

1. Чи є обов’язковим складання та підписання актів виконаних робіт (наданих послуг) для підтвердження факту їх надання у межах описаної господарської діяльності?

2. Чи можуть банківські документи (виписки), платіжні документи тощо, які містять обов’язкові реквізити первинного документа, вважатись достатніми для підтвердження факту надання послуг без оформлення окремого акту виконаних робіт?

3. Чи впливає відсутність актів виконаних робіт на формування доходу Товариства, визначення об’єкта оподаткування та правомірність відображення господарських операцій у податковому обліку?

4. Чи існують відмінності у вимогах до документального оформлення при наданні послуг фізичним особам, фізичним особам – підприємцям та іншим особам?

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини другої ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя ст. 8 Закону № 996).

Частиною п’ятою ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята ст. 9 Закону № 996).

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

• назву документа (форми);
• дату складання;
• назву підприємства, від імені якого складено документ;
• зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
• посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас Законом України від 24 лютого 2026 року № 4791-ІХ «Про внесення зміни до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» щодо спрощення оформлення первинних документів з надання послуг» (який набрав чинності з 01.04.2026) частину другу статті 9 Закону № 996 доповнено восьмим абзацом такого змісту:

«Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. Дія положень цього абзацу не поширюється на вимоги до документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу».

Таким чином, за наявності в первинному документі інформації про дату (період) здійснення операції, відсутність таких реквізитів як посада, прізвище і особистий підпис особи, відповідальної за здійснення такої господарської операції зі сторони замовника послуг (робіт), не вважається порушенням вимог до оформлення первинного документа за умови, що:

• такий порядок документування господарських операцій прямо передбачений договором, укладеним у письмовій формі;
• господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами.

Водночас зазначаємо, згідно з частиною першою ст. 205 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено в законі.

У ст. 207 ЦКУ зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, яку використовують сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Враховуючи зазначене, платник податків має право застосовувати спрощене оформлення первинних документів без підпису сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) за умови, що:

• такий порядок передбачений в договорі, укладеному в письмовій формі;
• первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди);
• господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському обліку в періоді її здійснення;
• дотримані обмеження, встановлені в законодавстві.

Водночас формування показників податкової звітності здійснюється виключно на підставі первинних документів, що відповідають вимогам законодавства.

Запроваджені зміни не скасовують обов’язковість складання відповідного первинного документа, а передбачають лише можливість спрощення порядку його оформлення. Водночас це не звільняє платника податків від обов’язку направлення такого документа контрагенту.

При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону №  996).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, питання щодо порядку відображення у бухгалтерському обліку операцій з надання послуг на підставі первинних документів, а також порядку визначення доходу за такими операціями, відноситься до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).